Латвія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Латвійська Республіка
Latvijas Republika

Прапор Герб
Девіз: "Tēvzemei un Brīvībai"
(Батьківщині та Волі)
Гімн: «Боже, благослови Латвію!»
Розташування Латвії
Розташування Латвії
Столиця
(та найбільше місто)
Рига
Офіційні мови Латиська
Етнос 62.5% Латиші
24.7% Росіяни
3.1% Білоруси
2.3% Українці
2.0% Поляки
1.1% Литовці [1]
Форма правління унітарна конституційна парламентська республіка
 - Президент Едгарс Рінкевичс
 - Прем'єр-міністр Евіка Сіліня
Формування  
 - проголошення незалежності 18 листопада 1918 
 - визнано 26 січня 1921 
 - прийняття конституції 7 листопада 1922 
 - радянська окупація 19401991 
 - відновлення незалежності 21 серпня 1991 
 - вступ до НАТО 29 березня 2004 
Вступ до ЄС 1 травня 2004
Площа
 - Загалом 64,589 тис. км² (122)
 - Внутр. води 1,5 % %
Населення
 - оцінка 2020  1,907,675[1] (151)
 - Густота 32,0 чол./км² (?)
ВВП (ПКС) 2011 р., оцінка
 - Повний $34 921 млрд.[2] (102)
 - На душу населення $15 662[2] (59)
ВВП (ном.) 2011 рік, оцінка
 - Повний $28 252 млрд.[2] (90)
 - На душу населення $12 671[2] (55)
Валюта Євро (EUR)
Часовий пояс EET (UTC+2)
 - Літній час EEST (UTC+3)
Коди ISO 3166 LV / LVA
Домен .lv
Телефонний код +371
Мапа
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Латвія

Ла́твія (латис. Latvija [ˈlatvija], лів. Leţmō), офіційна назва — Латві́йська Респу́бліка (латис. Latvijas Republika, лів. Leţmō Vabāmō) — держава у Балтійському регіоні Північної Європи[3]. З часу незалежності Латвію називають однією з країн Балтії. Межує з Естонією на півночі, Литвою на півдні, Росією на сході, Білоруссю на південному сході і розділяє морський кордон зі Швецією на заході. Латвія має 1 957 200 мешканців і займає територію 64 589 км2[4]. У країні помірний сезонний клімат. У Балтійському морі помірний клімат, хоча воно має чотири чіткі пори року і сніжні зими.

Після століть перебування під шведською, польською та російською владою, Латвійська Республіка, яка перебувала здебільшого під контролем німецьких аристократів, відколовшись від Російської імперії, оголосила незалежність після Першої світової війни[5]. Після державного перевороту 1934 року в країні встановився авторитарний режим при Карлісі Ульманісі. Латвію було окуповано в 1940 році Радянським Союзом, потім у 1941 році нацистською Німеччиною, згодом в 1944 році знов Радянським Союзом для утворення Латвійської РСР, яка проіснувала наступні 45 років.

Мирна співоча революція, починаючи з 1987 року, закликала до емансипації Балтії від радянської влади та засудження незаконної окупації комуністичним режимом[6]. Революція завершилась Декларацією про відновлення незалежності Латвійської Республіки 4 травня 1990 року та відновленням фактичної незалежності 21 серпня 1991 року[7].

Латвія є демократичною суверенною державою, парламентською республікою. Її столиця Рига була культурною столицею Європи у 2014 році. Державна мова — латиська. Країна поділена на 119 адміністративних поділів, з них 110 — муніципалітети, дев'ять — міста[8]. Латиші та ліви — корінне населення Латвії[9]. Латиська та литовська — єдині балтійські мови, які збереглися до нашого часу. Панівна конфесія — євангелісти-лютерани. Російська меншина переважно сповідує православ'я.

Латвія — розвинена економіка з високим рівнем доходів і займає 39-те місце в індексі людського розвитку[10]. Країна займає доволі високі місця в індексах громадянських свобод, свободи преси, свободи Інтернету, демократичного управління, якості життя та спокою. Латвія є членом Європейського Союзу, Єврозони, НАТО, Ради Європи, Організації Об'єднаних Націй, Ради країн Балтійського моря, МВФ, ПІБ, ОЕСР, ОБСЄ та СОТ. Країна стала повноправним членом Єврозони почавши використовувати євро як свою валюту 1 січня 2014 року, замінивши латвійські лати[11].

Походження назви

Назва Latvija походить від назви давніх латгальців, одного з чотирьох індоєвропейських балтійських племен (поряд із куршами, селонами та земгалами), які складали етнічне ядро сучасних латвійців разом із фінськими лівами[12]. Генріх Латвійський придумав латинізацію назв країни Lettigallia та Lethia. Терміни надихали варіації назви країни в романських мовах від Летонії та в декількох германських мовах від Летландії[13].

Географія

Карта Латвії.

Латвія розташована на крайньому заході Східної-Європейської рівнини. Більша частина території Латвії — моренна горбиста рівнина з висотами 200—300 м над р. м. Рельєф країни — це лісиста низина, болота, озера; 472 км берегової лінії. Найвища точка — гора ГайзінькалнсЛіфляндії) має висоту 312 м над р. м.

На півночі межує з Естонією (загальний кордон — 339 км), на сході — з Росією (217 км), на півдні — з Білоруссю (141 км) і Литвою (453 км). На заході омивається Балтійським морем.

Великі річки — Даугава, Лієлупе, Вента, Гауя. Загалом на території Латвії понад 700 річок; всі вони належать до басейну Балтійського моря. Головна річка — Даугава (в Росії — Західна Двіна), протягом 357 км тече по території Латвії; її довжина від джерела в Росії (Тверська область) до гирла в Ризькій затоці становить 1020 км. Озера охоплюють 1,5 % території, найбільші — Лубанс, Резнас і Буртнієкс.

Сільськогосподарські земельні угіддя чергуються з заболоченими місцевостями, озерами (особливо в Латгале) і змішаними (біля морського узбережжя — сосновими) лісами. Клімат країни перехідний від морського до континентального.

Історія

Докладніше: Історія Латвії

Середньовіччя

Руїни першої церкви в Лівонії (2001)

Новий час

Річ Посполита (1619)

Новітній період

Східна Європа (1918)
Радянські війська окуповують Ригу (1940).
Латвійський легіон (1943).

Державний устрій

Ризький замок є резиденцією президента Латвії

У Латвії діє Конституція 15 лютого 1922 року. Вище представництво здійснює президент держави, що обирається Сеймом строком на чотири роки.

Сейм Латвії

Латвія — парламентська республіка. Законодавчий орган — Сейм (Saeima), що обирається повноправними громадянами Латвії, які досягли до дня виборів віку 18 років, терміном на чотири роки.

Латвія має багатопартійну систему, партії мають можливість формувати коаліційні уряди. Основні політичні партії та блоки:

Виконавчий орган — кабінет міністрів, що складається з прем'єр-міністра і міністрів. Коаліційні партії Сейму Латвії пропонують президенту республіки кандидатуру прем'єр-міністра (президента міністрів). Затверджений прем'єр-міністр формує новий кабінет міністрів.

Міжнародні відносини

Членство у міжнародних організаціях: ЄС, ООН, НАТО, Рада Європи, ОБСЄ, МБРР, МВФ, Світовий банк, ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, Міжнародна федерація Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (МФЧХіЧП).

Латвія встановила дипломатичні відносини зі 160 країнами і підтримує посольства в 35 країнах світу. 37 країн мають посольства в столиці Латвії — Ризі. У першій половині 2015 року Латвія була Державою-головою Ради Європейського союзу.

Економіка

ВВП Латвії в 1996—2006 рр.

Латвія — індустріально-аграрна країна. Основні галузі промисловості: автомобілебудівна, сільськогосподарське машинобудування, радіоелектронна, фармацевтична, текстильна та ін. Транспорт залізничний, автомобільний, річковий, морський. Головні порти — Рига, Вентспілс, Лієпая. Протяжність магістрального нафтопроводу 421 км, магістрального газопроводу 710 км (1984). Міжнародний аеропорт — м. Рига.

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП — $ 5,7 млрд. Темп зростання ВВП — 3,6 %. ВВП на душу населення — $ 2328. Прямі закордонні інвестиції — $ 219 млн. Імпорт — $ 4,9 млрд (г. ч. Німеччина — 16,8 %, Росія — 11,8 %, Фінляндія — 9,5 %, Швеція — 7,2 %). Експорт — $ 4,2 млрд (г. ч. Німеччина — 15,6 %, Велика Британія — 13,5, Росія — 12,1 %, Швеція — 10,3 %).

У 2001 р ВВП Латвії зріс на 7,6 %. Банк Латвії передбачає зростання ВВП 4,5 %-5 % в 2002 [Mining Annual Review 2002].

Адміністративний устрій

Краї й міста республіканського підпорядкування Латвії після адміністративної реформи 2021 року.

Латвія поділяється на 110 країв (латис. novadi, однина novads) і 9 республіканських міст (латис. republikas pilsētas, однина republikas pilsēta). Краї поділяються на 494 волості (латис. pagasts).

Крім того, Латвія історично, культурно й конституційно поділяється на чотири регіони: Латгале, Земгале, Курземе, і Відземе.

У Латвії до 2023 року буде продовжуватися адміністративно територіальна реформа, аналогічна українській реформі децентралізації влади, яка передбачає уже укрупнення розділених у 2009 році країв у більші адміністративно-територіальні одиниці. Це пов'язано з вимогою Європейського союзу, щоб ефективно розприділити повноваження у провінції, а також із проблемою відтоку населення у міста і зосередження основної маси населення у Ризькому столичному регіоні.

Населення

Етнічний склад (2018 [14])
Латиші (1 269 92)
  
60.2%
Росіяни (547 492)
  
26.0%
Білоруси (67 781)
  
3.2%
Українці (50 699)
  
2.4%
Поляки (44 501)
  
2.1%
Литовці (26 94)
  
1.2%
Євреї (8 436)
  
0.4%
Цигани (7 193)
  
0.3%
Німці (5 168)
  
0.2%
Естонці (2 694)
  
0.1%
Інші (вірмени,татари, азербайджанці турки (80 319)
  
3.8%
Докладніше: Населення Латвії
  • 1989 — 2 681 000
  • 2001 — 2 385 231
  • 2007 — 2 281 200
  • 2011 — 2 067 877
  • 2018 — 2 109 742
  • 2020 — 1 907 675

Мови

Єдиною офіційною мовою Латвії є латиська, яка належить до балтійської мовної підгрупи балто-слов'янської гілки індоєвропейської мовної сім'ї.

Іншою визначною мовою Латвії є майже вимерла лівська мова фінської гілки уральської мовної сім'ї; латгальська — як діалект латиської також захищена латвійським законодавством.

Російська мова, якою широко розмовляли в радянський період, досі залишається найпоширенішою мовою меншини (у 2011 році 34 % говорили нею вдома). Англійська також широко прийнята в Латвії в бізнесі та туризмі. Станом на 2014 рік існувало 109 шкіл для меншин, які використовують російську мову.

Етнічний склад

Станом на березень 2011 року латвійці становили близько 62,1 % населення, тоді як 26,9 % — росіяни, білоруси 3,3 %, українці 2,2 %, поляки 2,2 %, литовці 1,2 %, євреї 0,3 %, роми 0,3 %, німці 0,1 %, естонці 0,1 % та інші 1,3 %. 250 осіб ідентифікують себе як лівонців (балтійські фіни, вихідці з Латвії). У Латвії проживало 290 660 «негромадян», або 14,1 % жителів Латвії, переважно російські поселенці, які прибули після окупації 1940 року, та їхні нащадки.

У деяких містах, наприклад, у Даугавпілсі та Резекне, етнічні латиші становлять меншість від загальної кількості населення. Незважаючи на неухильно зростаючу частку етнічних латишів протягом більше десяти років, вони все ще становлять трохи менше половини населення столиці Латвії — Риги.

Етнос Перепис 1897 Перепис 1925 Перепис 1935 Перепис 1959 Перепис 1970 Перепис 1979 Перепис 1989 Перепис 2000 Перепис 2011 Статистичні дані 2020[1]
Осіб % Осіб % Осіб % Осіб % Осіб % Осіб % Осіб % Осіб % Осіб % Осіб %
Латиші 1 318 617 68,34 1 354 126 73,4 1 472 612 75,5 1 297 881 62,0 1 341 805 56,8 1 344 105 53,7 1 387 757 52,0 1 370 703 57,7 1 284 194 62,1 1 192 333 62,5
Росіяни 154 561 8,0 193 648 10,5 206 499 10,6 556 448 26,6 704 599 29,8 821 464 32,8 905 515 34,0 703 243 29,6 556 422 26,9 471 206 24,7
Білоруси 79 541 4,12 38 010 2,1 26 867 1,4 61 587 2,9 94 898 4,0 111 505 4,5 119 702 4,5 97 150 4,1 68 174 3,3 60 097 3,1
Українці 987 0,05 512 0,0 1 844 0,1 29 440 1,4 53 461 2,3 66 703 2,7 92 101 3,5 63 644 2,7 45 699 2,2 42 929 2,3
Поляки 65 088 3,37 51 143 2,8 48 949 2,5 59 774 2,9 63 045 2,7 62 690 2,5 60 416 2,3 59 505 2,5 44 783 2,2 37 968 2,0
Литовці 25 888[15] 1,34 23 192 1,3 22 913 1,2 32 383 1,6 40 589 1,7 37 818 1,5 34 630 1,3 33 430 1,4 24 426 1,2 21 938 1,1
Євреї 122 700 6,36 95 675 5,2 93 479 4,8 36 592 1,8 36 680 1,6 28 331 1,1 22 897 0,9 10 385 0,4 6 416 0,3
Цигани 1 942 0,1 2 870 0,2 3 839 0,2 4 301 0,2 5 427 0,2 6 134 0,3 7 044 0,3 8 205 0,3 6 452 0,3 4 891 0,3
Німці 137 312 7,12 70 964 3,8 62 144 3,2 1 609 0,1 5 413 0,2 3 299 0,1 3 783 0,1 3 465 0,1 3 023 0,1 2 476 0,1
Естонці 17 991 0,93 7 893 0,4 7 014 0,4 4 610 0,2 4 334 0,2 3 681 0,2 3 312 0,1 2 652 0,1 2 000 0,1 1 607 0,1
Ліви 1 268 0,1 944 0,0 185 0,0 48 0,0 107 0,0 135 0,0 177 0,0
Інші 4 823 0,25 5 504 0,3 3 398 0,2 8 648 0,4 13 828 0,6 16 979 0,7 29 275 1,1 24 824 1,1 26 298 1,3 72 230 3,8
Загалом 1 929 387 1 844 805 1 950 502 2 093 458 2 364 127 2 502 816 2 666 567 2 377 383 2 067 887 1 907 675

Найбільші міста

Докладніше: міста Латвії

Культура

Докладніше: Культура Латвії

Традиційний латвійський фольклор налічує понад тисячу років. Виявлено понад 1,2 млн текстів і 30 тис. мелодій народних пісень.

Між XIII і XIX століттями балтійські німці розвинули особливу культурну спадщину, що характеризується як латвійським, так і німецьким впливом. Він зберігся в німецьких балтійських сім'ях і донині. Проте більшість корінних латишів не брали участі в цьому культурному житті, збереглася переважно селянська місцева язичницька спадщина, частково злившись із християнськими традиціями. Наприклад, одним із найпопулярніших свят є Jāņi, язичницьке свято літнього сонцестояння, яке латвійці відзначають у день свята Івана Хрестителя.

Свято літнього сонцестояння — Ліго

Історичний центр Риги був оголошений ЮНЕСКО об'єктом Всесвітньої спадщини в 1997 році.

Історичний центр Риги

У XIX столітті виникли латвійські націоналістичні рухи. Вони пропагували латвійську культуру та заохочували латишів брати участь у культурних заходах. XIX століття і початок XX століття латвійці часто розглядають як класичну епоху латвійської культури. Культурна еліта втекла з країни, але продовжувала творити, переважно для латвійської емігрантської аудиторії.

Після приєднання до Радянського Союзу латвійські художники та письменники були змушені дотримуватися стилю мистецтва соцреалізму. За радянських часів музика ставала все популярнішою, причому найпопулярнішими були пісні 1980-х років. У цей час у піснях часто висміювали особливості радянського життя та турбувалися про збереження латвійської ідентичності. Це викликало народні протести проти СРСР, а також призвело до зростання популярності поезії. З часів незалежності театр, сценографія, хорова музика та класична музика стали найпомітнішими галузями латвійської культури.

Освіта

Латвійський університет і Ризький технічний університет є двома основними університетами країни, обидва засновані на основі Ризького політехнічного інституту та розташовані в Ризі.

Інші важливі університети, які були створені на базі Латвійського державного університету, включають Латвійський університет природничих наук і технологій (заснований у 1939 році на базі сільськогосподарського факультету) та Ризький університет Страдіня (заснований у 1950). Ще одним значним центром освіти є Даугавпілський університет.

Латвійський університет

Наука

Музика

Докладніше: Музика Латвії

Латвійський фестиваль пісні та танцю є важливою подією в латвійській культурі та громадському житті. Він проводиться з 1873 року, зазвичай кожні п'ять років. Загалом у заході беруть участь приблизно 30 000 виконавців. Співають народні пісні та класичні хорові пісні, з акцентом на спів акапела, хоча останнім часом до репертуару також увійшли сучасні популярні пісні.

У липні 2014 року в Ризі відбулися 8-мі Всесвітні хорові ігри, де взяли участь понад 27 000 хористів, які представляли понад 450 хорів із понад 70 країн. Фестиваль є найбільшим у своєму роді у світі і проводиться кожні два роки в іншому місті-господарі.

Починаючи з 2019 року в Латвії проходить перший Riga Jurmala Music Festival, новий фестиваль, на якому протягом чотирьох вихідних протягом літа виступають всесвітньо відомі оркестри та диригенти. Фестиваль проходить у Латвійській національній опері, Великій гільдії, а також у Великому та Малому залі «Дзінтарі».

Кухня

Докладніше: Латиська кухня

Релігія

Більшість громадян Латвії — лютерани.

Свята

Святкування проголошення Латвійської Республіки, 2018
Докладніше: Свята Латвії
Дата Назва свята Оригінальна назва
1 січня Новий рік Jaungada diena
березень-квітень Велика (Страсна) п'ятниця Lielā piektdiena
березень-квітень Перший і другий день Великодня Pirmā Lieldienas un otrās Lieldienas dienas
1 травня День праці Darba svētki
4 травня День відновлення Латвійської Республіки Latvijas Republikas neatkarības atjaunošanas diena
50 днів після Великодня День Святої Трійці Vasarsvētki
23-24 червня Ліго та Янів день Līgo diena, Jāņi
18 листопада День проголошення Латвійської Республіки Latvijas Republikas Proklamēšanas diena
24-26 грудня Різдво Ziemassvētki
31 грудня Проводи старого року Vecgada diena

Див. також

Примітки

  1. а б в IRG080. Iedzīvotāju skaits pēc tautības reģionos, republikas pilsētās, 21 attīstības centrā un novados gada sākumā. Statistikas datubāzes. Архів оригіналу за 21 березня 2021. Процитовано 25 лютого 2021. 
  2. а б в г Latvia. International Monetary Fund. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 18 квітня 2012. 
  3. Composition of macro geographical (continental) regions, geographical sub-regions, and selected economic and other groupings (англійською). Організація Об'єднаних Націй. Архів оригіналу за 30 серпня 2017. Процитовано 9 листопада 2008. 
  4. Weather information in Latvia. www.travelsignposts.com. 14 березня 2015. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 14 березня 2015. 
  5. Ģērmanis, Uldis (2007). Ojārs Kalniņš (ред.). The Latvian Saga (English) (вид. 11th). Riga: Atēna. с. 268. ISBN 9789984342917. OCLC 213385330. 
  6. Esther B. Fein. UPHEAVAL IN THE EAST; Soviet Congress Condemns '39 Pact That Led to Annexation of Baltics. The New York Times (англійською). Архів оригіналу за 5 серпня 2017. Процитовано 2 вересня 2017. 
  7. 21 серпня 1991, after the Soviet coup d'état attempt, the Supreme Council adopted a Constitutional law, «On statehood of the Republic of Latvia», declaring Article 5 of the Declaration to be invalid, thus ending the transitional period and restoring de facto independence.
  8. Administrative divisions of Latvia (англійською). www.ambermarks.com. 2015. Архів оригіналу за 2 лютого 2015. Процитовано 14 березня 2015. 
  9. Latvia in Brief (англійською). Latvian Institute. 2011. Архів оригіналу за 6 жовтня 2011. Процитовано 5 листопада 2011. 
  10. Latvia – Country Profile: Human Development Indicators. hdr.undp.org (англійською). Організація Об'єднаних Націй. Архів оригіналу за 8 вересня 2018. Процитовано 15 грудня 2015. 
  11. EU and euro (англійською). Bank of Latvia. Архів оригіналу за 25 квітня 2013. Процитовано 16 липня 2013. 
  12. Latvia in Brief (англійською). Latvian Institute. 2012. Архів оригіналу за 8 листопада 2012. Процитовано 12 травня 2011.  {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  13. Baltic Online (англійською). The University of Texas at Austin. Архів оригіналу за 5 серпня 2011. Процитовано 12 травня 2011. 
  14. http://www.pmlp.gov.lv/lv/assets/documents/1aaaa/ISVN_Latvija_pec_TTB_VPD.pdf [Архівовано 2020-11-25 у Wayback Machine.] — Key Indicators]
  15. «Литовську» і «жмудську» мови пораховано разом.

Бібліографія

  • Латвія: довга дорога реформи: робочі записки / Анатолій Ткачук. — Київ: Легальний статус: К. І. С., 2015. — 54 с. : рис., табл. — (Бібліотечка місцевого самоврядування).
  • Латвія поетична / поети Латвии в укр. пер. Костя Оверченка ; Упоряд.: Г. Юрчонок (Єлгава) ; вступне сл.: Кнутс Скуєнієкс. — Рига: DIAC, 2007. — 271 с. : фотогр.
  • Латвія — якою ми її любимо / пер. на укр. Г. Савчук, К. Гупало ; ред. П. Апінь, М. Шетлер ; фото А. Еглітіс ; тексти А. Шміте. — [Рига]: Nacionalaja apgada, [2000]. — 108 с.: іл.
  • Опорний конспект лекцій. Тема «Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу: Іспанія, Латвія, Румунія» / Нац. акад. держ. упр. при Президентові України ; [авт.-упоряд.: П. В. Ворона та ін.]. — Київ: НАДУ, 2015. — 94 с. — (Бібліотека магістра).
  • Україна — Латвія: історія, культура, економіка: [зб. матеріалів міжнар. наук.-практ. конф. (18—21 листопада 2007 р., Рига)] / Ін-т дослідж. діаспори, Центр соц. дослідж. «Етнікос», Об-ня укр. т-в Латвії, Т-во «Україна-Світ», Посольство України в Латв. Респ., Посольство Латв. Респ. в Україні, Держ. ком. України у справах національностей та релігій ; відп. ред., упоряд. І. Винниченко. — К. : Геопринт, 2007. — 114 с.
  • Arbusov L. Grundriss der Geschichte Liv-, Est- und Kurlands. — Riga: Jonck und Poliewsky, 1918.
  • Muižnieks N. The geopolitics of history in Latvian-Russian relations. Academic Press of the University of Latvia, 2011.
  • Piirimäe K. Roosevelt, Churchill, and the Baltic Question. — Palgrave Macmillan US, 2014. — 256 p.
  • The Baltic States: The National Self-Determination of Estonia, Latvia and Lithuania. / [Ed. by G. Smith]. — L: Macmillan Press Ltd 1996. — 214 p.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Латвія